Якось так висловився невідомий сучасний поет. На превеликий жаль, він правий. Це міфічні грецькі герої, що ніби то жили на Олімпі, були безсмертні. А реальні герої, що віддають сьогодні за нас своє життя чи здоров'я, смертні. Пам'ять про них теж скороминуча. Кому як не нашому повоєнному поколінню добре відомо, як проходить людська слава, руйнуються меморіали, пам'ятники, перейменовуються вулиці й міста. І було б дуже сумно, якби не існував справедливий та Всемогутній Бог, праведний Суддя живих та мертвих. Що воздає тим, хто віддає себе в жертву. "Ибо нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих" (Иоан.15.13).

Гранатометник Н-ської бригади Віктор М. загинув під Лиманом Донецької області в квітні 2024 р. Тяжко пораненого, його не довезли до госпіталю. Але його смерть не була раптовою. Тому в ці Пасхальні дні дуже хочеться згадати того розбійника, що висів на Голгофі поряд з Христом. Перед смертю він визнав свої гріхи, та попросив розіп'ятого поряд Ісуса:
- Пом'яни мене, Господи, в царстві Твоєму!
- Нині будеш зі Мною в раю,- відповів Спаситель.

Ніхто з нас не був поряд з Віктором в його останні хвилини життя, тому в нас є надія на милосердного Бога, що не бажає смерті грішника та завжди дає шанс для спасіння його безсмертної душі. Хочеться вірить, що в останні хвилини на порозі вічності він теж примирився з Богом. Я не раз говорив йому про це.

Безвідмовний семенівський електрик, він за своїми переконаннями був нігілістом чи атеїстом. Пам'ятаю, що в наших дискусіях про вічне від нього часто звучало: "А чому Бог... ?" Він не розумів Творця. Йому хотілося справедливості тут і сьогодні. Великою перешкодою для його релігійності була православна громада села, що попри агресивну війну трималася московського патріархату, який всебічно заохочував та виправдовував напад на Україну, закриваючи очі на ясні Біблійні заповіді: не вбий, не вкради, не побажай чужого, не передвигай межі, яку провели батьки твої.

Останній раз я бачив його на блокпосту на в'їзді в село з дерев'яним автоматом. Потім Віктор пішов добровольцем, не зважаючи на цукровий діабет та інші болячки. Хтось казав, що він був оператором дронів на Одещині, а потім - гранатометником. Загинув під Лиманом Донецької області.

Ховали його з військовими почестями. Сільський священник православної церкви, навіть не перефарбованої в Київський патріархат, відмовився ховати загиблого на фронті під надуманим, як на мене, приводом - Віктор, буцімто, не був хрещений. Тобто, немовля, за якого хресні батьки щось там обіцяють за православним чином, таки винувате, що його свого часу не похрестили. Дивна логіка.

Як може дитина взагалі приймати рішення у такому важливому питанні, як віра? Хрещення дітей - це духовне насильство. А відтак, формально православна людина, яка живе грішним життям, зрештою може попасти у в'язницю. Та й померти злодієм. А далі пекло. Таких прикладів більш ніж достатньо. Я бачив чимало таких хрещених православних, відвідуючи ВК-83 з проповіддю Слова Божого. Як же пояснити такий стан речей?

Саме з цією метою богослови історичних церков вигадали католицьке чистилище, чи православні "митарства", де ніби то можна виправити протиріччя між хрещенням душі, яке "спасає воскресінням Ісуса Христа" (1Пет.3:21), та явно гріховною кончиною людини. Де після смерті ніби то знаходиться душа померлого, проходячи випробування протягом 40 днів, а потім переходить у вічність - в рай чи в пекло. Тут померлому начебто допомагають молитви священника чи церкви.

Ніякого Біблійного підгрунтя для таких міркувань немає. Синодальний канонічний, чи інші переклади Біблії не дають жодних текстів на підтвердження таких доктрин. Апологети православ'я посилаються тут виключно на авторитет та традиції православної церкви. Частково - на апокрифи, де теж ніякого ясного вчення нема.

Проте я переконаний, що сільський священник взагалі дуже далекий від таких високих матерій. Він просто виконав ту московську патріаршу методичку, що забороняє відспівувати захисників України, проголошуючи їм "со святими упокой". Та чи й міг захисник України хреститися або відвідувати служіння церкви московського патріархату? Віктор був патріотом України.

Мені здається, що милосердний Господь дав Віктору М., що загинув, захищаючи своїх односільчан, в останні хвилини свого життя, ще один шанс на примирення з Богом. Чи скористався він ним? Чи не відкинув Божу благодать? Точно ми дізнаємось про це вже на Божому суді.

Дякуємо тобі, Вікторе, за твою громадянську позицію в боротьбі із злом, що чорною хмарою прийшло на нашу землю. Перемога буде за нами.

Добро завжди переможе зло. Так вчить Біблія.

© BV >>>
26 березня 2024 р.

Посилання по темі:
Бронежилет для душі :: Кінець війні :: Русский мир образца 2023 г



Поисковые запросы в 2015 г:

Поисковые запросы 2011 г: