Прилітайте, лелеки!

Сьогодні знову не буде дощу. Про це з ранку розповідає мені жовта кульбаба, занесена вітром в вузьку щілину біля самого ганку, похитуючи своєю яскравою голівкою. Так, сусідко, і нам обом буде жарко. Але в мене є дім, а куда сховаєшся ти? Я тебе, мабуть, сьогодні поллю водою. Живи!

З жовтої акації, на клопіт бджолам та вайлуватим басовитим джмелям, осипаються зів'ялі побілілі пелюстки. Прив'яли тюльпани і приречено пахне передчасно побілілий бузок. Швидко, як в пустелі, пройшла-промчала весна. Найкраща пора року, час пахощів, любощів, зачаття та народження нового життя.

Після надзвичайно холодної й затяжної зими, що поморозила виноградні лози та озимину, здавалось, що вимерзла й мошкара. Де там! З непримітних щілин виповзають мухи, комарики покидають свої зимові льохи, б'ються об скло оси, що зимували в сараї. І - спішать жити. Бігом, бігом! Копошаться, дзижчать наввипередки. Ось великий гарний метелик "павине око" повільно плине до землі, завмерши в повітрі. Дивно. Хіба метелики можуть літать, як планери?

З апетитом поглядає на неї сірий горобець. В цьому році він знову пташиний господар подвір'я. Він не проти поснідати метеликом, та не впіймати його, легкокрилого. Захопивши пусту шпаківню, він задоволено та одноманітно цвірінькає з висоти свого положення. Але його цвірінькання набагато веселіше туркотіння пари сизих голубків, що надовго прописалися на подвір'ї, навіть не відлітаючи на зиму. Вони зовсім недбало вчились в музичній школі, вивчивши всього дві ноти, що відрізняються, як на мене, аж на півтона.

Зрідка навідується й моя весела торічна подружка - метка синичка. Зрадниця! Всю зиму пікормлював їх зграйку салом, а вона замість подяки поселилася не в моєму культурному синичнику, а в якійсь безвісній дірці. Будеш знати, вертихвістка, коли почнеться злива! Згадаєш дах над головою.

Перестав турботливо оглядать старі акації і великий строкатий дятел в червоному капелюшку. Ніколи йому: післе минулорічної ожеледі, що поламала навіть товсті верби на березі, у нього з'явилося багато роботи. Дірку за діркою довбає він, на всю шпачину колонію старається. Через це, мабуть, і опустіли мої шпаківні. Чи це стали переводиться вже й шпаки?

Багато років підряд на добровільних засадах шпак будив мене зранку дзвінкою піснею. Інколи ми з ним пересвистувались. Інколи сварились: він висмикував дрібну розсаду помідорів, надкльовував черешні. Але не стало чути його дзвінкої пісні - і я готовий йому все пробачить. Прилітай, співак! Цього року я посадив ще одну черешню - вистачить на всіх.

Не встигши розгулятись, став відходити травень. Замовкли солов'ї, хоч вечорами з-за ріки крізь шум перекату ще чути поодинокі співи сіреньких на вид пташиних Шаляпіних. На жаль, їх теж стало мало. В минулі роки послухаєш один вечір - і цілу неділю в вухах дзвенять солов'їні пісні. А цього року я ледь нарахував два-три солов'я.

Починає жовтіти острівками прадавній степ на високих скелястих берегах річної долини. Небагато залишилось до того часу, коли запалає низовим вогнем ковила і схили до самих осінніх дощів лишаться обгоріло-чорними. Щороку неодмінно знаходяться охочі підпалити висохлу траву. І тому під міцний вітерець річкова долина часто затягується димом. Це розважаються любителі погратися з вогнем.

Переводяться й птахи. Майже не чутно літніми вечорами перепілочки, що скликає в степу своїх перепілчат. Давно полягли під телеграфними проводами куріпки. Дрохва залишилась тільки на картинках старих книг про мисливство. І хоч розвело місцеве мисливське товариство фазанів - не вижити і їм. Самі ж мисливці і переб'ють. Тому що чешуться руки кудись стрільнути, а по консервних бляшанках - ніякого геройства. Або Сільгоспхімія потравить.

Куда не поглянь - старіє планета. По людській глупоті, жадібності, байдужості або злобі гине. Воістину, як і написано в Библії, "земля обветшает, как риза".

Але біля самої води в заростях очерету ще поскрипує очеретянка, зимородок завмер на одному місці, виглядуючи здобич у воді. І наступної миті блакитною блискавкою пірнув на мить за сніданком - сріблястою рибкою. На пісчану косу усілася трясогузка, дригаючи довгим хвостиком. Мабуть, об'їлась мухами, захотілося попити. Не поспішаючи проходжає по бережку. Дружною парочкою пролетять барвисті зяблики. Але найкрасивіша птаха в наших краях, як на мене, не зимородок, іволга чи фазан, а лелека. Велика біла птиця з чорною відмітиною і червоним дзьобом. Вони часто, не поспішаючи, пролітають в сусіднє село. Багато років тому на бетонному стовбі я закріпив для них колесо від воза. Багато років воно пустувало. А одного разу приїхав - і побачив його уламки на землі.

- У тебе стали гніздитися лелеки, гілля для гнізда зносить, - повідомив мені покійний дід Василь, - але Микола (сусід) заліз, прогнав, а колесо скинув.

Нічого не сказав я Миколі. Знайшов друге колесо й почепив його на акацію. Прилітайте, лелеки!

А Микола через пару років і помер. Негарно помер, захлинувся горілкою. Я не вірю в різні прикмети і повір'я. Просто жити треба по-Божому. Любити Його творіння і особливо пташок. У них можна багато дечому навчиться, якщо уважно спостерігати. Як не турбуватись про завтрашній день: буде день, дасть Бог, буде й їжа,- досить для кожного дня своєї турботи. Як радіти життю й співати пісні. Як за все дякувать своєму Творцеві.

Бо Христос не марно сказав: "Погляньте на птахів небесних".