Стаття С.Грiбової 'Сторінками Червоної книги. Риби' присвячена рідкісним та зникаючим видам риб Південного Бугу в районі ландшафтного парку Гранітно-Степове Побужжя - вирезубу, марені (вусачу дніпровському) та шeмаї

За всіх часів рибальство на теренах України, зокрема її півдня, було дуже поширене. Південний Буг раніше вважався однією з найнасиченіших рибою річок краю. Риби було стільки, що в березні місяці, коли з річки сходила крига, кинутий до води спис насаджувався на неї (на рибу) і стояв деякий час не тонучи, ніби встромлений в землю. Про це свідчать і археологічні знахідки. Взагалі рибальство було найважливішою галуззю всіх промислів низових козаків і поставляло їм найуживаніший продукт харчування й торгівлі, а ріка Буг вважалася одним з найкращих в Запорожжі місць для рибної ловлі. В історичних джерелах знаходимо повідомлення й про основні породи місцевих промислових риб: в Бузі, Інгулі, лимані козаки ловили стерлядь (чечугу), севрюгу, білугу, осетрів, сомів, лящів, скумбрію, тараню та камбалу.

В теперішньому Бузі картина рибного промислу зовсім інша.  Сьогодні його майже немає, за винятком браконьєрського вилову, який сам по собі призводить до нищівного спустошення рибних запасів. Серед інших причин звернемо увагу на різку зміну гідрологічного режиму через введення потужностей Олександрівської ГЕС та Олександрівського водосховища, які своїми греблями доконечно зруйнували споконвічні шляхи нерестової ходи найцінніших порід риби, зокрема таких, як вирезуб та шемая дунайська. За промисел вирезубу в районі вище від Олександрівської ГЕС тепер говорити не доводиться.

В порогуватій частині річки ця риба тепер трапляється тільки випадково, одиницями. Назва вирезуб означає: "Той, що живе у вирах або там харчується". Він існуватиме тільки там, де вода збагачена киснем за рахунок бурління на каміннях, прозора й швидкоплинна. Популяція цієї риби катастрофічно зменшилась і вже не піддається навіть спробам штучного розведення. Вирезуб має статус І категорії ("зникаючі"- види, що знаходяться під загрозою зникнення).

Серед рідкісних видів особливо слід відзначити марену, або вусача дніпровського. В Дніпрі, завдяки якому він отримав, власне, свою підвидову назву, його вже майже не залишилось, тому що Дніпро, цілком зарегульований, втратив будь-які порогуваті ділянки акваторії, саме де й шукає життєвого сенсу ця красива, оригінальна, дуже витривала риба. Спина пружно валькуватого тулубу кожної рибини неначе пофарбована в зеленувато-золотий колір. А черево - залишається ніжно-білим.

Щільне прилягання ледь помітної луски, наче у хижака, надає можливості рибі як застережитись у швидкоплинній течії, так і стрімко вирушити на здобич. Треба відмітити цікаву особливість цієї риби: вусач - єдина з риб європейських річок, ікра якої дуже небезпечна для вживання й може призвести до летального виходу. Марена дніпровська є ендеміком і має статус ІІ категорії ("вразливі" - види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії "зникаючих"). Після ретельних експедиційних досліджень в районі сіл Мигія - Семенівка можна впевнено стверджувати, що в цьому регіоні на теренах парку "Гранітно-степове Побужжя" марені дніпровській поки що вимирання не загрожує, популяція її знаходиться у відносно стабільному стані. Про те треба пам'ятати, що ці місця стали останнім притулком для марени дніпровської.

До цінних видів відноситься і шемая дунайська. Сама назва перекладається з перської як "царська риба". Її смак дає підстави для подібного висловлювання з боку етимологів. Срібляста, маленька, до 14-25 см, з ледь помітною дрібною лускою рибка, що мігрує до нерестовищ в місця скупчення каменів на пісчаному грунті, де рівень води неглибокий (від 0,5 до 1,5 м) і є достатньо швидкоплинна течія.

Подібні нерестовища зафіксовано серед островів колишнього Гарду, де із західного боку ледве припиняє біг течія й серед очеретових заростей розвиднюються маленькі затоки, так звані "шемайні плеси". Вони створюють виключно сприятливі перспективи для подальшого вирішення проблеми природнього відновлення вказаного виду. Шемая дунайська має статус ІV категорії ("невизначені"- види, про які відомо, що вони відносяться до категорії "зникаючих", "вразливих" чи "рідкісних", однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони відносяться, - відсутня).