Переміг!

Жив я як і багато людей. Випивав. Багато разів потрапляв у витверезник. Але на заводі мене тримали як фахівця - я ремонтував верстати, ножиці, преси, гільйотини, був слюсарем-ремонтником 5-го розряду. Випивали ми бригадою. Одного разу пили в посадці, а потім я пішов додому навпростець, по полю. Там після дощу була багнюка, на мої черевики налипло і вони спали з ніг. Бригадир у нас був дебелий, пив акуратно, він мене через те поле і перетягнув на собі. А одного разу мене навіть покарали в зарплаті - півроку платили по першому, найнижчому розряду.

Це було ще в радянські часи. Іноді я замислювався про Бога. Мені про Нього ще батько розповідав. І я молився, щоб на прохідній не почули запаху. Молився, коли крав електроплитки через огорожу. Але попався. Потім пішла свобода, масові євангелізації, на яких роздавали релігійну літературу. Мені кум якось дав зеленувату книжечку. Каже, я в ній нічого не розумію. Коли я прочитав її, то відчув якийсь спокій, відчув велич Бога і страх перед Ним.

Потім я зустрів Анатолія, з п'ятидесятників, він мені трохи розповів і я захотів піти кудись ще, аби дізнатися більше. Але визнавав я тільки православну віру. Пішов до батюшки. Він накрив мене покривалом для сповіді. Сказав, що о 6-й годині щось буде. Щоб я правильним життям жив. Коли вийшов, все здавалося мені похмурим і невеселим. А о 6-й годині так нічого і не трапилось.

Я молився, щоб Бог направив мене на дійсний і вірний шлях. І ось зустрічаю доньку однієї віруючої жінки. "Тобі привіт". І запросила на їх зібрання. Я прийшов, побачив, і зрозумів, що там говорять саме те, що мені треба було. Слово Боже узяло мене за серце. "Сюди буду ходить,"- вирішив я. "Стій, а тут же немає батюшки, це штунди!" І я завагався. Багато разів потім приходив до їх пресвітера додому. Той сказав, що я ж не можу з тобою одним весь час бути, ти сам читай. І дав мені Біблію. Став я читати. І що не відкрию - все проти ікон попадається, як спеціально. Зараз би так і захотів - не відкрилося б. У мене тоді тільки листівка поштова була з Богоматір’ю, вона ніби плакала. Я на неї молився і мене брало за серце. Я все збирався зробити їй рамочку. А у мами були справжні ікони (я у неї тоді жив). Коли цілував ікони в храмі, придивився до них - звичайне скло. Подумав: "Чого я їх цілую?" Потім, коли Біблію почав читати, став до них байдужий. Читав її запоєм, дружина говорить - у тебе дах поїхав. Весь час читав. Мені говорять що-небудь, а я: "Так, так..." - і знову читати.

Після цього ще пару разів випивав, коли до Арсент’євни ходив, вона мене вином пригощала. Дід, 90 років йому, теж пригощав, і я не зміг відмовитися. Потім в церкві помолилися наді мною. Приходжу додому, питаю: що це там так смердить? А, це ж горілка. Мені вже став осоружний її запах. А після цього ще одне міцне випробування було.

Прийшов мій бригадир і говорить: "Хочу з тобою випити, я всі діла вдома покинув і прийшов". "Я не питиму". "Як! Я ж тебе тягнув на собі!" - він почав психувати, лаявся. "З тобою все!"- зробив він висновок.

Після нього з'являється ще один друг, Анатолій, він вийшов з в'язниці і говорить: "Хочу з тобою випити". "Ні". "Я ж з в'язниці прийшов, вип'ємо на радощах!" Витримав я і це випробування, це Бог мене так випробовував.

З тих пір я більше не п'ю і мене більше не тягне. Матюкався раніше. І це відійшло. Зараз навіть неприємно чути. Інші радощі у мене, критерії, інший сенс життя - в Ісусові Христові. Від Нього всі блага і повноцінне життя.

Це Він мене врятував. Слава Богу!