![]() |
"Як згадаю тепер, як я мучилась, то якою б тяжкою не була дорога за Господам, я ніколи не вернуся назад"
Моє життя склалося зовсім не так, як мені б хотілося. В 39 років я залишилась вдовою, і дуже тяжко переносила свою самотність. Я намагалася влаштувати нове життя, але нічого з того не виходило, навпаки, стала хворіти і тілом, і душею.
Ми з сином почали шукати порятунку по ворожках, екстрасенсах і об"їздили їх по всій області. Допомагало це на 2-3 дні, а потім знову поверталися ті самі муки. Звернулася в православну церкву, до батюшки. Розповіла йому всі свої біди. Питала, може мені треба сповідатись? Він порадив їхати у Одесу, або у Вознесенський монастир. Сам він допомогти не може, і порадив ставити свічки Миколаю Угоднику, матері Божій, молитися. Я так і зробила, але знову мені нічого не допомагало. Купляла газети про "бабушок" і "дєдушок", про магію, вичитувала і робила все, що там пропонувалося, але нічого не допомагало. Болі тіла на певний час можна було гамувати ліками в лікарні, куди я часто потрапляла. Але самотність і біль душі мене ніколи не залишали. Моя душа чогось прагла, шукала спокою. Як мені хотілося прокинутись вранці і не почути того ниття, страждання душі! Я думала, що ніколи не знайду того спокою. За тіло я переживала не так, бо надіялась, що в дітей знайдуться гроші і зробимо ті операції. Такі страждання продовжувалися 15 років. Одного разу, а це було у лютому 2003 року, я лежала настільки хвора, що не могла навіть перейти кімнати. Мені потрібна була негайна операція. Згадалося прочитане, що хтось призвав ім"я Боже, і тій людині допомогло. Я стала говорити вголос: "Боже, як Ти є на білому світі, то поможи і мені, я буду Тобі служити все своє життя". Сказала, та й забула. Але Бог не забув. На другий день подзвонила мені сестра із Чернівців. Я стала їй плакатись, що дуже хвора, нема грошей і я не знаю, що мені робити. Вони з чоловіком уже 7 років, як віруючі, вона часто мені дзвонила і просила, щоб я йшла до Бога. Але я про це не хотіла говорити і навіть кидала трубку. Стверджувала, що в мене є свій Бог. Цього разу вона сказала мені, щоб я тільки знайшла грошей на дорогу, а з операцією вони допоможуть. Я не знала, як зможу туди доїхати з своїми болячками. Але Господь мене наскільки укріпив, що я все-таки змогла поїхать, хоч в 2003 році була дуже холодна і снігова зима. В Одесі мені потрібно було 9 годин чекати поїзда, на вокзалі не топилося. Я так змерзла, що коли нарешті зайшла в поїзд, то навіть не могла говорить. Тільки плакала і думала, що помру від простуди, до якої завжду була дуже чутлива. Але навіть не чхнула, так мене оберігав Господь. Мене радо зустріли і вже за два дні оформили у військовий госпіталь, де і зробили операцію. Коли я йшла туди, сестричка дала мені читати дитячу Біблію. Я не хотіла, а потім послухалася. Коли мені робили наркоз, подумки читала молитву "Отче наш". Перед початком лікар сказав: "Ну, з Богом!" - і я втратила свідомість. Ще встигла подумати, раз лікар таке каже, все буде добре. Операція пройшла успішно, аналізи були добрими. В лікарні стала читати Біблію. Як вона мені прийшла до серця! Я зрозуміла, що треба робити. На 9-й день після операції, у четвер, мене виписали, хоч я була ще дуже слаба - втратила багато крові і був дуже низький гемоглобін. Паморочилася голова, в ногах не було сили. Проте, коли в неділю сестричка з чоловіком йшли на зібрання в дім молитви, я теж пішла з ними. Дуже хотілося побачити, як там. Коли почула проповіді, мені здавалося, що все це говориться про мене. Я плакала, а коли почула пісні про Бога, геть не могла стримуватись. Я зрозуміла, що там і є те, що так багато років шукала. Три рази я побувала на богослужінні, і от 2 березня 2003 р Господь побудив мене до покаяння, і я вийшла наперед до сцени. Підійшов пастир, подав мені руку, я піднялася на сцену: "Ви хочете покаятись?" - "Так" Він дав мені мікрофон і сказав стати на коліна. Я дуже плакала і просила у Господа прощення, визнала, що є грішницею, зрозуміла, що Господь - то спаситель наших душ. Я повинна принести свої гріхи Йому й попросити прощення. Коли я піднялася з колін, то відчула, що зник той тягар, який гнітив мою душу. Натомість у серці з"явилась невимовна радість. Стало легко і весело на душі, сльози висохли, їх витер Господь. Всі вітали мене, і я була дуже рада, літала, немов би на крилах. У мене перестала боліти душа. Коли я приїхала додому, то всім знайомим говорила: ідіть до Бога. Я була уже не одна, зникла самотність. Раніше я дуже любила читати художню літературу і дивитись телевізор. А зараз до цього немає охоти і нема часу займатися цим пустим. Читаю Біблію і духовну літературу, слухаю радіопередачі ТСР, співаю псалми. Ісус сказав: "Прийдіть до Мене, і Я заспокою вас". Він заспокоїв мене. Тепер я живу, а не відживаю. Дуже люблю спілкуватися з сестрами. Велике бажання нести слово Боже людям. Люблю співати і прославляти Господа Ісуса. Прошу благословіння на це служіння. Прошу про своїх дітей, щоб вони також мали спасіння. Як згадаю тепер, як я мучилась, то якою б тяжкою не була дорога за Господам, я ніколи не вернуся назад. Амінь. лютий 2005 г. http://www.Bible-For-You.org/narko/sv_do.htm
|