Я живу в с.Воронівка. У нас з чоловіком 9 дітей. Ми працювали з ним на фермі, доїли корів. Там же у нас працювала Маруся Т., яка розповідала нам про Бога, але ми не задумувались над цим.

Коли втратили сина, з горя запили, і цілий рік пили, хоч знали, що цим не залікуєш рану. Потім перестали. Чоловік сильно курив, і одного разу попросив Бога, бувши ще невіруючим, про звільнення. Бог поміг йому. Ми дуже вдячні Йому. Він неодноразово допомагав моїй сім'ї.

Але ми жили без Нього, як і наші односельці. Один день, лише один день змінив моє життя назавжди.

В нашій країні почалася війна. Ніхто не очікував такого розвитку подій і таку трагедію, що буде війна. В наше село приїжджали Паша і Олександр, які проповідували, вели служіння і запрошували людей слухати Боже Слово. А для дітей проводили християнський табір. Ми багато разів чули про їхнє зібрання, але не наважувалися прийти. Але у Бога були інші плани.

Одного дня моя донька Наталка подзвонила і запропонувала піти на богослужіння. Я не вагаючись погодилась, хоч раніше відмовлялася. Прийшовши туди і поспілкувавшись, я побачила дуже приємних, доброзичливих і щирих людей, які з любов'ю і радістю приймали гостей. Коли розпочалося служіння, сльози самі наверталися на мої очі. Я проплакала. Після закінчення ми пішли додому. Наступну неділю я з нетерпінням чекала, щоб піти туди. Моє серце підказувало, що потрібно покаятися. Ми з донькою зібралися та й пішли. Почалася служіння, я дочекалася його закінчення й покаялась, а через півтора місяця прийняла хрещення. Слава Богу!


Минуло вже три роки. Я з донькою і чоловіком - всі з Богом. Тепер я дуже молюся й прошу, щоб всі мої діти теж були з Богом.

Я вдячна Йому, що Він чує мої молитви і відповідає на них. Одного разу я відчула, що в мене пропадає зір. Перестала бачити на праве око. В лікарні визнали катаракту. Потрібна операція. Але у нас не було таких коштів. Ми почали молиться, і Бог допоміг нам. Ми зібрали 22 тис. на операцію. Брати та сестри допомогли. Чоловік та діти підтримуватли мене, бо люди лякали небезпекою - операції на очах. Але в мене була сильна віра, і я довірила все Богові. Коли я вже їхала на операцію, помолилась і сказала: "Ти йди попереду, а я за тобою". За мене молилися сестри та брати. Коли сестра подзвонила, я сильно злякалась та вимкнула телефон. Нас було на операцію десять пацієнтів, мені робили останньою. Я весь час молилися. Читала "Отче наш".

Коли приїхала додому, мені відкрили око , я розплакалась і сказала: "Слава Богу! Я бачу". На сьогодні я добре бачу і читаю Біблію дякуючи Богові.

Амінь