Я увірувала в 1995 році, коли тяжко захворіла моя мама. Вона лежала в лікарні і очікувала на складну операцію.

В один зі скрутних від переживань вечорів з моїх очей струмком котилися сльози і я перший раз в житті почала молитися. Слова молитви самі текли з моїх вуст. Це була тривала молитва, після якої в моїй душі наступив дивовижний для мене спокій і мир.

Зранку, наступного дня, я знову молилася, і так продовжувалося до того часу, коли мама не повернулася додому.

Вона розповіла мені, якою важкою була операція через те, що деякі ліки їй не підходили. Тоді я зрозуміла, що це Бог по моїй молитві врятував її руками лікарів. До мене дійшло, що без Нього людина зовсім безпорадна. З того часу моє життя змінилося - я почала молитися Богу. Я була самотня в своїй вірі, але Господь відповів і на цю мою потребу. До моїх рук потрапив журнал "Віра і життя". Після того,. як я прочитала декілька номерів журналу, в мене з'явилося бажання прочитати Біблію. Про це бажання я теж несміло сказала Богу. Незабаром у мене з'явилася ідея написати в редакцію журналу, розповівши небагато про себе і про свою потребу.

І ось моя мрія здійснилася - Біблія лежала переді мною. Нова товста книга в червоній палітурці. Бажання читати її зріло у мене давно, і я передчувала, які таємниці цієї мудрої книги відкриються мені. Вони обов'язково відкриються, я в цьому не сумнівалася. Проте Господь хотів ще показати мені дещо до того, як я її прочитаю.

Трапилося так, що саме цього дня на вулицях нашого невеликого села висадився "десант" - циганки в квітчастих спідницях. І хоча їх нехитре шарлатанство - "позолоти ручку - всю правду розповім", - відомо споконвіку, охочих дізнатися таким чином своє майбутнє не зменшується. Так було і того дня: на гачок попалася моя мама. Чи то нахабство молодої циганки, чи то її краса вплинули на неї, але врешті-решт, циганка опинилася в нашому будинку і всілася на канапу якраз навпроти мене. Вона примітивно морочила мамі голову, вимагала грошей, курку, яєць, рушник, голку (все це було потрібно їй для успіху "прорікань"). Показуючи "фокус" з почорнівшою голкою, яку непомітно витягувала із спідниці, обіцяла зняти "порчу", для чого була потрібна вся готівка, яка є в будинку. Не зважаючи на деякий мамин опір, в її поліетиленовому пакеті вже дещо лежало.

Мене це починало смішити. Не знаю, чим би все закінчилося, але в цей час мій погляд впав на Біблію. Вона лежала на столику переді мною на відстані витягнутої руки. Далі стояла друкарська машинка, яка затуляла Біблію від циганки. Я протягнула руку до книги і відкрила її навмання, не усвідомлюючи, для чого я це роблю. Проте мій рух викликав несподівану реакцію: циганка раптом схопилася з дивана і заявила, що їй заважають мої очі. Вона вийшла в сіни, де її спроби "пророкувати" вже не мали ніякої дії на маму, і незабаром вона з прокляттями покинула наш будинок.

З того часу я переконалася, що Біблія - це жива книга. Вона говорить не тільки до сердець тих, хто любить її, але і стає страшною для грішників, облудників і ворожок.