Про необхідність організації регіонального ландшафтного парку
"Гранітно-степове Побужжя".
О. Деркач, С. Таращук, В. Холипенко
У зв'язку з значними масштабами освоєності території і денатуралізації природних
ландшафтів, можливості розширення площі природних заповідників в Україні обмежені. Крім того, високі темпи розвитку промисловості, розростання міських агломерацій, техногенна забрудненість середовища визначають подальше зростання потреб населення в реакреаційних ресурсах. Тому приоритетним напрямком у формуванні державного природно-заповідного фонду на сучасному етапі є розвиток мережі національних і регіональних
ландшафтних парків, які є поліфункціональним об'єктами і спроможні найбільш ефективно виконувати екологічні та реакреаційні функції [5]. Слід відзначити необхідність першочергового виділення таких територій у степовій зоні, де існує найбільша загроза їхньої втрати.
Одним з найбільш цікавих в реакреаційному, науково-природничому і культурно-освітньому відношенні серед регіонів півдня України, придатних для організації регіонального ландшафтного парку, а в майбутньому і національного, є Гранітно-степове Побужжя. Об'єкт пропонується створити в північно-західній частині Миколаївської області на ділянці долини р. Південний Буг від с. Мигія Первомайського р-ну до с. Олександрівка Вознесенського р-ну і
в каньйоні р. Мертвовод від с. Петропавлівка Братського р-ну до с. Актово Вознесенського р-ну, загальною площею більше 10 000 га [карта]. Наявність добре збережених природних
ландшафтів, їх значна естетична, біогеографічна та історико-етнографічна цінність, сприятливі кліматичні умови, вигідне географічне положення приваблюють сюди жителів не тількі Миколаївщини, але й інших областей України.
Запроектований парк знаходиться в межах степових відрогів Подільскої та Придніпровської височини, на південному краї українського кристалічного щита. Поверхня на плакорах дньохвиляста (найвищі точки сягають 100-140 м над рівнем моря), з глибоковрізаними в докембрійський фундамент долинами річок, (абсолютні відмітки сягають 100-140 м над р.м.).
Від с. Мигія Первомайського р-ну до селища Бузького Арбузинського р-ну на протязі майже 40 км Південний Буг тече у високих, крутих і скелястих берегах, утворюючи вузьку, до 300-400 м, каньйоноподібну долину.
Скелі іноді досягають 40-50 м заввишки, - русло ріки порожисте, з перекатами та островами. Все це надає місцевості надзвичайно мальовничий вид. Подібний характер мають і долини лівих приток Південного Бугу - Мигійський Ташлик, Велика Корабельна,
Мертвовод (в середній течії). Серед кристалічних порід переважають граніти та гнейси. Основною грунтоутворюючою породою є леси, що вкривають усі простори межиріч. У грунтовому покриві панують звичайні середньо-гумусні чорноземи, які на схилах замінюються середньо-, та сильнозмитими, часто в комплексі з виходами кристалічних порід. На заплавах річок, які тут мало розвинуті, поширені лучні грунти, місцями солонцюваті. На терасах зустрічаються невеликі ділянки піщаних чорноземів.
Район характеризується м'якою зимою з незначною кількістю опадів та високою відносною вологістю повітря. Середня температура січня -5,4 - -5,9 Сo (мінімальна -34 Сo), липня +20,4 - +22,2 Сo (максимальна +39 Сo). Літо жарке і сухе. Річна кількість опадів коливається від 378 до 467 мм. Часто дмуть південно-східні та східні вітри, що іноді викликають посуху.
Вододільні простори, як межують з парком, сьогодні цілковито розорано і зайнято під сільськогосподарські угіддя. Природний рослинний покрив зберігся лише в долинах рік, де на його характер помітно вплинули значні масиви гранітних відслонень. На ділянці каньйону р. Південний Буг між с. Мигія Первомайського р-ну та
с. Семенівки Арбузинського р-ну переважае лісова рослинність, що пов'язано з тим, що дана територія знаходиться на південній межі з лісостеповою зоною (південніше природні ліси зберігаються лише на схилах північної експозиції).
Прируслова частина долини та острови місцями покриті заплавними лісами, у деревостані яких переважає тополя біла, вільха клейка, верба ламка. Нижній ярус каньйону ріки, тальвеги та схили балок зайняті наскельними дібровами. У складі цих низькобонітетних деревно-чагарникових рідколісь відмічені дуб звичайний, берест, липа серцелиста, ясен звичайний, яблуня рання, груша звичайна, клени татарський і польовий, глід оманливий, калина цілолиста, бруслини бородавчаста та европейська,
скумпія, терен степовий та інші. В трав'янистому покриві переважають яглиця звичайна, бугила лісова, тонконіг дібровний, рідше зустрічаються купини широколиста та багатоквіткова, конвалія звичайна, шоломниця висока, фіалки запашна та приємна. Весною основний Фон створюють
ряст Галлера, пшінка весняна, проліска дволиста, анемона жовтецева; до них домішуються зірочки жовті,
тюльпан дібровний, рябчик руський,
первоцвіт весняний, рястка Буше
. Тут поширені рідкісні для України асоціації
байрачних лісів - дубово-татарськокленова і дубово-скумпіїва. Слід відмітити, що це найбільш південні форпости
лісових масивів, які заходять у степову зону вздовж Південного Бугу.
Невеликі смуги біля ріки та її приток займають заплавні луки і прибережно-водна рослинність. Вони утворені угрупованнями тонконогу лучного, осоки гострої, очеретянки звичайної, мітлиці повзучої, очерету південного. В складі їх асоціацій відмічені волошка лучна, лядвенець український, жовтозілля Швецова, смовдь подільська, вербозілля звичайне, рутвиця блискуча, серпій увінчаний, рогоз широколистий і вузьколистий,
аїр звичайний, куга озерна та інші.
На схилах річкових долин і балок з неглибоким заляганням кристалічних порід, а також на горизонтальних терасах панують кам'янисті або наскельні степи, представлені угрупованнями
костриці валіської, ковилі гранітної, тимофіївки степової, бородача звичайного, чебрецю двовидного, полину Маршалла, а в південній частині парку і угрупованнями чистецю вузьколистого. Помітну роль тут відіграють також
деревій блідо-жовтий, бурачок муровий, мінуарція гладеньконасінна, жабриця Палласа,
молодило руське, сон чорніючий, очиток дикий, перстач пісковий. Рідше зустрічаються смілка українська, геремогоне Біберштейна, цибулі жовтувата, Пачоського і нерівна, ефедра двоколоса, громовик гранітний, астрагал мінливий та білуватий. Весною значну участь у складі травостою каменистих степів беруть ефемери і ефемероїди. Найбільш поширеними з них веснянка весняна, зірочки Шовіца і цибулинконосні, гіацинтик блідий,
тюльпан бузький. Саме в таких фітоценотичних умовах зростає вузьколокальний ендемічний вид -
смілка бузька.
Основне ядро популяцій зосереджено в околицях м. Південноукраїнська.
Гранітні щити та карнизи скель переважно зайняті молодильниками. В тріщинах і заглибинах кристалічних порід, виповнених дрібноземом, селяться авринія скельна,
гвоздика бузька, щавель пучколопатевий, цибуля подільська, жабриця Палласа, волошка Бессера, золотушник звичайний, рідше деревій тонколистий, а в більш вологих і затінених місцях - аспленії північний і волосовидний, пухирник ламкий, багатоніжка звичайна, очиток Борисової. Із рідкісних рослин хочеться відмітити рутвицю смердючу, яка зроста на скелях біля с. Богданівки
Доманівського р-ну,
гірсько-лісові папороті - фегоптерис з'єднуючий і голокучник дубовий, відомі в степовій зоні України лише з териториї запроектованого парку [2].
На всьому протязі гранітного каньйону р. Мертовод між с. Петропавлівка Братського р-ну і с. Актове Вознесенського р-ну в аналогічних умовах зустрічається мерингія бузька, яка до недавнього часу була відома лише з околиць с. Богданівки. Тут засереджено основне ядро популяцій цього палеоендемічного виду. В описаних місцезнаходженнях серед скельних виходів, покритих заростями скумпії, кизильника чорноплодого, таволги зарубчастої, терена степового, глоду обманливого в складі трав'яного ярусу зростає релікт неогенової флори - голонасінник одеський. Вид знаходиться тут на північній межі ареалу.
При переході на плакорні ділянки та на відлогих схилах долини з достатньо потужним шаром грунту в межах запроектованого парку на значній площі ще збереглись залишки різнотравно-злакових і чагарникових степів. Вони представлені зникаючими угрупованнями формацій ковилі волосистої, пухнатолистої, пірчастої, Залеського, Лессінга, української, найкрасивішої, а також більш поширеними формаціями костриці валіської, келерії стрункої, тонконогу вузьколистого. Серед чагарничкових степів переважають угруповання таволги зарубчастої, карагани кущової, а також рідкісної і зникаючої формації мигдалю степового.
В складі природної рослинності Гранітно-степового Побужжя в цілому виявлено близько 800 видів судинних рослин. Крім характерних степових, лучно-степових, лучних, лісових і наскельних видів тут зростає багато прибузьких і причорноморських ендеміків, а також ряд субендемічних реліктових, рідкісних і зникаючих видів, які репрезентують унікальний фітогенофонд.
Багато представників місцевої флори знаходяться тут на південній межі свого масового поширення. Це перестріч гребінчастий, аконіт кущистий, чемериця чорна, зірочки маленькі, первоцвіт весняний, ковила вузьколиста та інші. В заплавному лісі біля с. Iванівка Первомайського р-ну існує єдине на Україні місцезростання бореального виду - зірочок зернястих [6]. Виявлено 10 видів папоротей: аспленії північний і волосовидний, пухирник ламкий, багатоніжка звичайна, щитники чоловічий і шартрський, безщитник жіночий, теліотерис болотяний, голокучник дубовий і фегоптерис з'єднуючий. Місцезнаходження останніх двох видів віддалені від основного ареалу (Полісся, Карпати) на значну відстань. Концентрація і просторова ізоляція в цих місцях багатьох лісових і гірсько-лісових папоротей, а також цілого ряду лучних, лучно-болотяних видів рослин - унікальне для степу явище. Воно обумовлено не тільки наявністю достатньої кількості вологи в міжскельних заглибинах чи тріщинах граніту, а й особливостями формування флори цієї території в минулому.
Гранітно-степове Побужжя - одна з прадавніх ділянок суходолу рівнинної частини України, яка звільнилася від сарматського моря в міоцені і відіграла роль одного із центрів видоутворення Причорномор'я. Це підтверджується існуванням в регіоні ендемічного ядра і великої кількості реліктових видів рослин. Сьогодні тільки на території запроектованого парку зростають мерингія бузька, вишня Клокова, смілка бузька, тут знаходяться основні ядра популяцій гвоздики бузької та очитка Борисової. Більше 60 видів місцевої флори ендемічні для Причорномор'я. Серед них оносма гранітна, шипшина українська, волошка Бессера, зірочки Шовіца,
тюльпан бузький, роговик несправжньоболгарський, маренка румелійська. Значний науковий інтерес представляють види з розірваними ареалами, які виявляють зв'язки з Середземномор'ям - чистець вузьколистий, рутвиця смердюча, деревії блідо-жовтий і тонколистий, голонасінник одеський, талабан ранній, а також рідкісні - аконіт кущистий,
півники понтичні, виноград лісовий. В каньйоні збереглися всі рівнинні види ковилів України. Таке видове багатство локальної флори виявлено тільки у заповідному провальському степу [2]. 25 представників місцевої флори занесені до Червоної книги України.
У долині Південного Бугу та його притоків уціліли багаті та різноманітні фауністичні комплекси. Внаслідок суцільної розораності прилеглих земель для більшості видів тварин каньйон став останнім їхнім притулком. Розміщення території майбутнього парку біля меж двох фізико-географічних зон - Лісостепової та Степової, меридіональний напрямок стоку ріки обумовили проникнення сюди з півночі лесостепових, бореальних і навіть гірсько-альпийських видів тварин, а з півдня - середземноморських, понтичних і степових. Результат зоогеографічного аналізу деяких груп безхребетних, як приклад ногохвісток, показали наявність значної кількості середземноморських та гірсько-альпійських видів. Це, безперечно, свідчить про реліктовий характер грунтової фауни. Використовуючи загальноприйняті індикаторні методики, можна стверджувати, що на території парку мешкає не менше 9 тисяч
видів комах (оцінка проводилась по групі денних метеликів). Особливо різноманітні багаточисельні жуки, метелики, перпончастокрилі, прямокрилі, двокрилі. Серед них також відмічено великий процент видів середземноморського походження. Так серед турунів заплавних біотопів вони складають 16%, а на ділянках кам'янистих степів наскельних дібров - до 26%. Число видів хребетних тварин становить 183.
Гранітно-степове Побужжя є найбільшим, а тому найважливішим резерватом
диких комах-запилювачів, комах-ентомофагів в північно-західному Причорномор'ї. За видовою різноманітністю мурашок (25 видів), також в переважній більшісті ентомофагів, дану територію можна порівняти в Україні лише з деякими ділянками південного берега Криму. Надзвичайно багата фауна
метеликів. Тільки денних тут нараховується більше 50 видів. Серед них представники з розірваним ареалом. В регіоні знаходиться єдине на Україні помешкання синявця-антерос, дуже рідкісного середземноморського метелика, решта ареалу якого знаходиться на Балканах і на Кавказі.
Усього зареєстровано 46 видів комах, що занесено до Червоної книги України. Серед них - дибка степова, стафілін пахучий, цератофій багаторогий, жук-олень, вусач великий дубовий, морімус темний, махаон, подалірій, поліксена, аполон чорний, ряд бражників та джмелів, сколія велет, бджола-тесляр звичайна, мегахіла кругла, волочниця велетенська. В районi майбутнього парку виявлено також 16 видів наземних, та 20 видів прісноводних молюсків. Для порівняння, в прилеглих агроценозах лісополосах мешкає всього 4 види. У зоогеографічному плані місцева малакофауна представляе собою цікаве поєднання північних та південних елементів.
Слід особливо виділити унікальний реофільний комплекс
риб Південного Бугу
(більше 35 видів). Поряд з звичайними його представниками (подуст, головень, білизна, рибець, бистрянка та інші) в річці мешкає
марена дніпровська, яка збереглась сьогодні, мабуть, тільки в Південному Бузі. Тут же знаходяться нерестовища ще двох цінних видів -
вирезуба
і шемаї дунайської (нерестяться на порожистих ділянках річки з швидкою течією і камянистим дном). Всі три види зараз занесені в Червону книгу України. В зв'язку з відкриттям річкового русла коло с. Олександрівки Вознесенського району, останнім часом стало можливим проникнення в заповідну акваторію представників осетрових, оселедцевих, атеринових. Це, по суті, останнє еталонне помешкання риб реофільного комплексу.
Герпетофауна Гранітно-степового Побужжя представлена 10 видами земноводних та 8 видами плазунів. Найчисленнійші тут ропуха зелена, жаба озерна, ящірка зелена та вуж водяний. Досить звичайні жовтобрюх, а в північній частині -
полоз лісовий. До рідкісних малочисельних видів відносяться тритони звичайний гребенчастий, ропуха звичайна, мідянка, яка відома з одиничних знахідок. Місцева популяція полоза лісового - єдина, яка збереглась у степовій зоні Європи (найближчі помешкання знаходяться в Закарпатті і на Кавказі). Жовтобрюх, мідянка, як і попередній вид, занесені до Червоної книги України. Жаба трав'яна і ропуха звичайна - бореальні види, перебувають тут на південній межі ареалу. Для жовтобрюха і вужа водяного - це північна околиця області поширення. Місцева популяція ящірки зеленої (средиземноморський вид) досягає рекордної для території України чисельності - більше 200 особин на 1 га.
Орнітологічний комплекс запроектованого парку нараховує більше ста видів. На гніздуванні зареестровано 81 вид, решта спостерігаються під час міграцій. З рідкісних птахів, що охороняються на гніздуванні, виявлені балобан, орел-карлик, підорлик великий. Під час кочівель, перельотів - скопа, журавель сірий, лелека чорний (усі в Червоній книзі України).
Теріофауна даної територї нараховує близько 30 видів. Три з них занесено в Червону книгу України: сліпак подільський, тхір степовий та видра річкова. Серед представників промислових звірів звичайні заєць сірий, коза дика, лисиця звичайна, рідше трапляється дикий кабан.
Історичні джерела та сучасні дослідження з археології, етнографії, топоніміки свідчить про те, що бузький каньйон з його стародавніми урочищами, скелями, могилами, порогами слід вважати національними святинями, які безперечно потребують комплексної охорони. Побужжя надзвичайно багате на археологічні пласти: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, епоха бронзи, кімерійці, савромати, скіфи, поселення ольвіополітів, римляни, черняхівська та трипільська культури. Всього в районі запроектованого парку між с. Мигія Первомайського р-ну і с. Олександрівка Вознесенського р-ну виявлено 98 археологічних пам'ятників. Внаслідок знищення сучасними водосховищами каньйоноподібних долин Дніпра і Дністра, аналоги їм в інших районах Причорномор'я практично відсутні. Наукове значення цих пам'ятників посилюється ще й тим, що вони розміщені в одному з найбільш цікавих в археологічному відношенні регіонів України, який займає центральну частину північного Причорномор'я. Цю територію було щільно заселено на протязі десятків тисячоліть, починаючи з пізнього палеоліту і закінчуючи середньовіччям.
Територія каньйону Південного Бугу тісно пов'язана з знаменитою на весь світ Запорізькою Січчю. Південний Буг славився серед запорожців як друга за значенням річка після Дніпра-Славутича. Усе Гранітно-степове Побужжя належало до Буго-гардової паланки, що була найбільшою за розмірами серед восьми територіально-адміністративних одиниць Запорізької республіки (180 верст тільки вздовж Бугу) [4]. Основне заняття мешканців - рибальство. Були такі часи в запорозьких вольностях, коли Буг не поступався Славутичу за величиною рибних промислів. Документи "запорізького архіву" свідчать, що риба ловилась тут у великій кількості, в основному цінних порід. Це підтвержують і археологічні розкопки. Місцями на річці ще і сьогодні збереглись залишки гардів (греблі для вилову риби, які складалися з великого каміння, уламків скель тощо). Порогам, що до нашого часу збереглись на Південному Бузі, дана місцева назва брояки. З ними, як і з багатьма островами та скелями, пов'язана значна кількість
запорізько-гайдамацьких легенд, переказів, вони були свідками козацьких старожитностей та бувальщин. Про минуле нам говорять їх назви: острів козака Мамая, Запорізька брояка, скелi Турецький стіл і Пугач, Козацькі ворота та інші. Урочище Протіч з козацькою святинею - протичанською (високою) скелею було відоме у всьому запорізькому краї [3].
Патріарх степового лісорозведення Віктор Петрович Скаржинський, герой війни 1812 р., син отамана бузького козачого війська, був першим, хто гідно оцінив унікальний природний комплекс Гранітно-степового Побужжя. В долині Південного Бугу він заборонив традиційну господарську діяльність, чим зберіг природні степові ділянки та байрачні ліси. На суміжних землях В.П. Скаржинським були закладені помологічний сад (221 сорт), дендрарій (281 вид), посажено ліс на 500 десятинах. За рахунок місцевих лісорозплідників створювались зелені насадження Одеси, Вознесенська, Миколаєва, Алушти, Алупки, П'ятигорська, композиції Одеського та Нікітського ботанічних садів, дендропарку "Софіївка" в Умані [1].
Протягом різних років бузький каньон вивчали історики А.О. Скальковський, Д.І. Яворницький, В.Б. Антонович, грунтознавець Б.В. Докучаєв, ботаніки А. Андржейовський, К. Пачоський, М.В. Клоков. Ще в 20-х роках географ Г.І. Танфільєв, поставив питання про необхідність заповідання ціеї території, прийшовши до висновку, що богатства краю повинні навіки залишитися в недоторканому стані, служити місцем і об'єктом наукових досліджень, пізнавальних і навчальних екскурсій, відпочинку, поставив питання про необхідність заповідання цієї території [7].
Таким чином, за своїми ландшафтними, флористичними, фауністичними, історико-археологічними особливостями Гранітно-степове Побужжя не має аналогів. За видовою різноманітністю флори та фауни воно перевершує більшість існуючих в Україні степових заповідників. Наявність ендемічного ядра, багатьох рідкісних видів рослин та тварин, археологічних пам'яток світового значення, кращих в Україні умов для
водного слалому, придатність территорії для масового відпочинку, оздоровлення, спортивно-туристичних цілей, підкреслює величезну цінність цього району.
Незважаючи на це, найбільш мальовничі масиви гранітних відслонень Північно-західного Причорномор'я на сьогодні не забезпечені охороною та не представлені у природно-заповідному фонді України[8]. З метою їх збереження пропонуємо створити регіональний ландшафтний парк "Гранітно-степове Побужжя" - зонований об'єкт, де будуть ділянки, які різняться за ступенем охорони, господарського використання та реакреаційного навантаження. Новий заповідний об'єкт необхідно також використовувати для моніторингу за станом довкілля в зоні впливу Південно-української АЕС.
О. Деркач, С. Таращук, [В. Холипенко]
Миколаївський педінститут, Інститут зоології АН України, Мигійський радгосп-технікум
Фотографії В. Мірошніченко, С. Таращука та ін.
Література
1. Боровский М.П. Исторический обзор пятидесятилетней деятельности Императорского общества сельского хозяйства Южной России с 1828 по 1878 г. - Одесса, 1878, - с. 126-127.
2. Деркач О.М. Доповнення до флори Правобережного степу України // 13 Укр.Ботан.журн. К, - 1990. - 47, И 6. - с. 84-85
3. Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. СПБ, 1888, - ч.2, - с.155-158
4. Скальковский А.А. История Новой Сечи или последнего коша Запорожского. - Одесса, 1846, -2.1, - с. 62-64
5. Стойко С.М., Прядко О.І. Організація національних парків у зарубіжних країнах та СРСР, їх категоризація і сучасна концепція // Укр.Ботан.журн. - К, 1987. - 44, И 2. - с.93-98
6. Собко В.Г. Флора гранитных обнажений и примыкающих к ним песков на Приднепровской возвышенности и в центральном Полесье: автореф.дис. ... Канд.биол.наук - к, 1973. - 25 с.
7. Танфільєв Г.І. Вісник Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. Одеса, 1924, ч.1, - с.5
8. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Стойко С.М., Дидух Я.П. и др. Перспективная сеть заповедних объектов Украины. - К, Наук.думка, 1987, - с. 290
