|
: map > : Біблія > : про парк > |
|
Електричний стілець
-Я їх ненавиджу! Я сказав, що повбиваю їх! Я десантник, був у Чечні, в Афганістані, я переступав через трупи ... Це казав на напівосвітленій автобусній зупинці гренадерського зросту чоловік в плямистому армійському бушлаті з козацькими вусами. Але його опущені плечі та сльзи на очах мало в'язалися з тим, що він казав. Нервово палячи цигарку за цигаркою, він розповідав свою історію. - Я саме був на роботі в місті, коли за мною приїхало двоє в цивільному. Це були начальник УгРо з В. та начальник районного ВВС. "Поїхали, ти вже своє відпрацював"- каже один. Я став, дивлюся: "В чому справа?" "Там дізнаєшся",- відповів другий. Я пізнав його, це був П., однокласник моєї жінки. "Я на роботі своєю машиною, треба загнать додому". - Щоб ми тебе не скручували та не закували, залишай тут та їдь з нами. Я не погодився, і поїхав своєю. Один з них їхав слідом на службовій машині, а другий сів поруч мене. Біля бензозаправки він наказав зупинитись: "В нашій машині бензину мало!" В мене було з собою 30 гр, і я заправив їхню машину. Заїхавши в село, я залишив свою машину і на їхній поїхали у В. "В чому справа?"- запитую знову. "Там узнаєш!". Зайшли ми в райвідділ міліції о 20-00, в кабінет на другому поверсі. Вкотре запитую: "В чому справа?" - "Потім узнаєш". Мене залишили в кабінеті під вартою, включили телевізор і цілу ніч не давали заснуть. Вранці, як у них закінчилась "пятиминутка", перевели в другий кабінет і кажуть: - Ну, парень, розказуй, з ким ти корову вівіз. Я остовпів: "Яку корову?" Присадкуватий майор років під 40 грубо вилаяв мене, а потім каже: "Я все знаю, нам усе розповіли!" Вони переглянулись, і П. став погрожувать: "Або ти все сам розповідаєш, або ми влаштуємо тобі 'веселую жизнь'". Починають читать мені протокол допиту жінчиного брата Васі. Там було написано, що я поїхав додому (в село Г., до батьків) і в гаражі забрав м'ясо. Вася забивав крадену корову, а я її забрав. А в нашому селі м'ясом займався Борман, і Вася сказав на Бормана. Я злякався: не буде сім'ї життя, якщо Вася сказав на Бормана. [Борман вирощував свині та займався м'ясом.] - Який Борман! Я не крав!!! П. сказав: "Ми тобі по-доброму казали..." Їх було троє. Вони наділи на мене наручники. Я міг би їх усіх порозкидать. Мене вчили цьому, але я не хотів. Було б ще гірше. Мене посадили на стілець задом до столу, ще одними наручниками причепили за ногу до сейфа. На голову наділи чорний пакет і подали електричну напругу на руки. Мене смикнуло так, що я зламав спинку стільця і я втратив свідомість. Коли отямився, почув: - С..., зламав стільця! Потім один з катів, у курточці, молодик років 20-25 почав бити мене по вухах. Одночасно вони вмикали струм. Це продовжувалось з 10 до 14 годин. Так з'явився протокол мого допиту. Всього, в чому я зізнався, не пам'ятаю. Крім того, що "ніякого Бормана там не було". Мене повели до слідчого в інший кабінет. Я ледве йшов, тримаючись за стінку. Там сиділа жінка. Вона почала зачитувать мої "зізнання". Потім викликала того молодика в курточці: "Що ви його привели? У них не сходяться свідчення!" Він мовчав. Потім між ними був якийсь жест і він вийшов. Мене закрили в камеру на 4 дні. Потім приїхала моя вагітна жінка разом з Васиною жінкою і мене випустили. Вони вимагали, щоб я заплатив за корову тїй жінці і мені дадуть два роки умовно. Я відмовився: "Я не крав і платити не буду". * * * - Чому Вася дав такі свідчення?- запитав я його.- Думаю, його теж садовили на "електричний стілець". - А до нього чого причепилися? - Не знаю. Він жив з однією жінкою, а потім пішов жить до іншої. Перша жінка обіцяла йому відплатити. Можливо, це. До нього підійшов хлопчина та потягнув його за рукав: Я розповів йому історію Керрі тен Боом з Нідерландів, що змогла простити своїх катів з концтабору Равенсбрюк. Він мовчав. Дійсно, іншого виходу не було. Ні електричний струм, ні пластиковий пакет не залишають слідів. Які ще докази? Та, мабуть, справа зовсім не в доказах, а в твердому переконанні, що суд буде на боці міліції. Він купив дітям у крамниці цукерок, попрощався і поїхав. Через декілька днів я знову зустрів його, з важкою головою після "обмивання" новонародженої доці. Загострилась виразка шлунку, треба було лягати в лікарню, а грошей не було... Чимось нагадував він мені образ Петра Верещагіна з "Білого сонця пустелі". Дуже терплячий український селянин, але є межа, коли він дійсно візьметься за автомат та наробить дурниць. Він просив не згадувати його прізвище, бо боїться за своїх дітей.
30 листопада 2004 р |